Луцький незрячий громадський діяч, активіст і медійник Віталій Ткачук у межах свого проєкту «Генерація успішних людей» реалізував за підтримки Українського культурного фонду сезон «Творчість без меж» – серію з десяти великих подкастів із митцями з інвалідністю.
Героями сезону стали люди, які реалізували себе у музиці, живописі, архітектурі, театрі, танці, моделінгу, кіно та народному мистецтві.
Героями сезону стали люди, які реалізували себе у музиці, живописі, архітектурі, театрі, танці, моделінгу, кіно та народному мистецтві. Серед них – незряча художниця Юліана Кундуєва, співачка, викладачка вокалу і модель Наталія Мартинова, 14-річна незряча співачка і блогерка Афіна Остапенко, художник і музикант Петро Кравчук, нечуючий архітектор і художник Олексій Нашивочніков, незрячий ветеран і гончар Сергій Райлян, незряча піаністка Віра Семків, танцюрист на кріслі колісному і вуличний музикант Іван Заміга, незрячий кобзар і лірник Тарас Дороцький та незрячий вуличний музикант Василь Човбан.
В чому унікальність проекту
Головна особливість «Творчості без меж» – акцент на практиці. У кожній розмові Віталій Ткачук намагався отримати від співрозмовника конкретний практичний досвід, який може бути корисним іншим людям з інвалідністю, що хочуть займатися творчістю або зробити її своєю професією.
Герої розповідають, як незрячій людині знайти викладача музики і вивчати ноти шрифтом Брайля, як адаптувати живопис і рукоділля після втрати зору, де шукати тренера для танців на кріслах колісних, як нечуючому митцю здобувати професійну освіту та працювати в архітектурі, як наважитися вийти на сцену чи спробувати себе в кіно, як перетворити ремесло на власну справу та як шукати саме той вид творчості, у якому людина може максимально реалізувати свої здібності.
Герої подкастів Віталія Ткачука розповідають про навчання, постійну практику, пошук наставників, адаптацію звичних методик, використання сучасних технологій, подолання страху перед публікою, економічну самостійність та вміння просити про допомогу.
А ще – про право людини з інвалідністю бути не об’єктом жалю, а повноцінним художником, музикантом, актором, архітектором, танцюристом, одним словом – майстром і професіоналом.
Кожен із десяти героїв прийшов до творчості своїм шляхом. Для когось вона була справою життя ще з дитинства, для когось стала способом пережити втрату зору чи тяжку хворобу, для когось – частиною реабілітації після поранення на війні.
Але практично в усіх цих історіях повторюється важлива думка: не варто заздалегідь вирішувати за себе, що щось неможливо. Треба пробувати, шукати свій спосіб, учитися й розвивати те, що справді вдається.
Саме тому сезон «Творчість без меж» може бути корисним не лише широкій аудиторії, яка хоче більше знати про життя людей з інвалідністю. Передусім це своєрідна збірка досвідів для самих людей з інвалідністю, їхніх батьків, викладачів, тренерів та тих, хто допомагає їм реалізовувати себе у творчості.
Водночас усі десять історій дуже різні й не пропонують єдиного «правильного» шляху. Герої по-різному оцінюють власні можливості та межі, мають різний досвід інклюзії і різне ставлення до допомоги оточення. Саме ця різноманітність і дає можливість побачити інвалідність не як одну універсальну історію, а як досвід конкретних людей із власними характерами, амбіціями, професійними вимогами і поглядами на життя.
Київська міська організація Українського товариства сліпих щиро вітає відвідувачів сайту з Днем незалежності України!
Майбутнє України будується сьогодні і кожен з нас повинен долучитися до цієї святої справи! Саме спільними зусиллями ми досягнемо позитивного результату – побудови демократичної, стабільної, сильної держави, якою пишатимуться наші нащадки!
Віримо в те, що Україні вдасться відстояти незалежність і перемогти ворога. Дякуємо нашим захисникам і захисницям за щоденну невтомну роботу, за сміливість і відвагу, за патріотизм та за кожний новий ранок.
Нехай доля нарешті посміхнеться нашій прекрасній, багатостраждальній країні і кожному з нас, її громадянам!
Бажаємо всім міцного здоров’я, щастя, миру, злагоди та достатку, щедрої долі, успіхів у всіх справах і починаннях. Бажаємо всім мати відчуття особистої незалежності від будь-яких чинників і обставин. Нехай серця наповнюються гордістю за нашу державу, прагненням до єдності та порозуміння, а Ваша плідна робота буде надійною запорукою щасливого майбутнього.
Хай святиться вічно ім’я твоє, Україно!
Слава Україні!
УКРАЇНІ
Коли крізь розпач випнуться надії
І загудуть на вітрі степовім,
Я тоді твоїм ім’ям радію
І сумую іменем твоїм.
Коли грозує далеч неокрая
У передгроззі дикім і німім,
Я твоїм ім’ям благословляю,
Проклинаю іменем твоїм.
Коли мечами злоба небо крає
І крушить твою вроду вікову,
Я тоді з твоїм ім’ям вмираю
І в твоєму імені живу!
17 серпня 2026 року в Музеї у темряві «Третя після опівночі» відкрилася аудіальна виставка «Справжній степ» — інклюзивний проєкт, присвячений українському степу, значна частина якого була знищена або перебуває під окупацією. Виставка триватиме до 6 вересня. Організаторами проєкту є Біосферний заповідник «Асканія-Нова», ГО «Еко-Галич» та ГС «Український міжнародний інститут сліпих».
Формат виставки незвичний. Відвідувачі не побачать жодного експоната — у повній темряві вони будуть відчувати запах степового різнотрав’я та чути степ із коментарями науковців, що допоможе створити його образ у власній уяві. Такий формат робить досвід однаково доступним як для зрячих, так і для незрячих людей.
Сьогодні значна частина природних степів України недоступна. Упродовж століть російська та радянська імперії знищували степ насамперед розорюванням, а сучасна війна принесла нові руйнування, пожежі, мінування та окупацію. Побачити ці ландшафти дедалі складніше. Проте їх можна почути. Виставка знайомить із природним звуковим ландшафтом справжнього українського степу.
Відвідувачі почують спів жайворонків, курликання журавлів, дзижчання коників і цвіркунів, свист бабаків, ультразвуки кажанів та інших мешканців трав’яних просторів. Багато з цих видів сьогодні занесено до Червоної книги України через втрату природного середовища існування.
В основі звукової експозиції — архівні польові записи зі степу «Асканії-Нова», зроблені ще до окупації, а також нові записи з територій, де степові екосистеми збереглися сьогодні: зокрема з Одещини, де триває робота над створенням національного природного парку «Буджацькі степи», та з урочища Касова Гора на Івано-Франківщині — одного з небагатьох місць в Україні, де збереглися лучні степи.
Після прослуховування можна буде познайомитися з поширеними степовими рослинами та скуштувати чай зі степових трав.
Голова ГО «Українська природоохоронна група» та співробітник заповідників «Асканія-Нова» і нацпарку «Холодний Яр» Олексій Василюк
Більшість українців ніколи не бачили справжнього степу. Навіть ті, які живуть у степовій зоні. Сучасна Україна ще до війни втратила майже всі степи через розорювання. Нині більшість степових заповідників опинилися на окупованих територіях чи біля лінії фронту. Ми не можемо бачити степи. Але нашою виставкою ми створили можливість їх почути — і для тих, хто має фізичну здатність бачити, і для тих, хто вже ніколи не зможе бачити. Живий степ можна почути і уявити. Подих вітру, шепіт степових трав, пісні птахів, стоголосся комах, нічні розмови кажанів — степ живе у звуках, — Юрій Войтюк, автор і куратор проєкту, президент ГС «Український міжнародний інститут сліпих».
Фотографія Юрія Войтюка
Виставку «Справжній степ» підготовлено за підтримки Українського культурного фонду та Британської Ради в межах конкурсної програми «Стійкість суспільства через культуру».
Виставка триватиме у столиці протягом трьох тижнів у Музеї у темряві «Третя після опівночі» за адресою: вулиця Олеся Гончара, 45-в.
Вхід безкоштовний, однак необхідна попередня реєстрація.
Після Києва аудіовиставку планують представити у Херсоні, Миколаєві, Галичі, Бурштині, Івано-Франківську, Львові та Полтаві.
Об’єднана редакція періодичних видань Українського товариства сліпих «Заклик», попри всі труднощі війни в Україні та відсутність державного фінансування, продовжує працювати для вас.
Газета «Промінь» ще з 1989 року є незмінним періодичним виданням для незрячих людей України. І попри складні часи, газета виходила завжди, висвітлюючи на своїх шпальтах все, що переживало Українське товариство сліпих за всі ці роки. Але час та історичні події вносять свої корективи.
Звертаємо вашу увагу, що з початком 2026 року газета «Промінь» змінила свій формат на аудіогазету і не буде передплачуватись через відділення Укрпошти. Натомість її можна замовити у різних варіантах (шрифтом Брайля і плоскодрукованим шрифтом), звернувшись напряму до редакції УТОС «Заклик» за кошти передплатника. Газета в аудіоформаті виходить безкоштовно і є доступною для всіх незрячих читачів, які знаходяться в Україні, а також за її межами. Аудіогазета виходить один раз на місяць і її можна знайти на сайтах редакції «Заклик», телеграм каналі «Промінь | аудіовидання для незрячих» та інших інформаційних ресурсах УТОС.
Просимо звертатися керівників підприємств та обласних організацій УТОС до редакції УТОС «Заклик» щодо замовлення друкованої газети для членів Товариства.
Ціна на 2026 рік друкованого «Променю» :
Газета рельєфно-крапковим шрифтом Брайля на місяць коштуватиме 145 грн.
Газета плоскодрукованим шрифтом на місяць коштуватиме 25 грн.
Газета друкуватиметься у паперовому вигляді за умови, якщо її кількість становитиме не менше двадцяти примірників.
Звертайтеся до редакції за телефоном: 0683060828, а також, на e-mail: zaklyk1@ukr.net
Доставлення газет Укрпоштою або Новою Поштою за кошти передплатника.
Сподіваємось, що газета «Промінь» й надалі буде для вас цікавим і корисним джерелом потрібної інформації.
15 жовтня 2025 року у Міжнародний день білої тростини у приміщені Київської міської ради профспілок відбувся захід Київської міської організації Українського товариства сліпих, який був присвячений 100-річчю діяльності організацій незрячих у місті Києві.
У Державному архіві міста Києва перебувають на зберіганні протоколи загальних зборів та засідань правління Виробничо-кооперативної артілі сліпих трикотажників Київської міської ради кооперативних об’єднань інвалідів за 1925-1928 роки, що дає можливість стверджувати, що діяльність самоврядних організацій незрячих у Києві здійснюється вже як 100 років.
Участь у заході взяли заступник генерального директора Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю Роденко Ольга Вікторівна, начальник Управління забезпечення соціальних державних гарантій, взаємодії з громадськими об’єднаннями Департаменту соціальної та ветеранської політики Київської міської державної адміністрації Вдовиченко Тетяна Миколаївна, заступник голови Центрального правління Українського товариств сліпих Новосецький Михайло Миколайцович, голова Київської міської ради профспілок Орисенко Тетяна Миколаївна, заступник голови Київської міської профспілки працівників житлово-комунального господарства та сфери послуг Циктич Олена Олександрівна, члени правління Київської міської організації УТОС, керівники київських первинних організацій УТОС та активісти УТОС.
Деякі учасники заходу отримали подяки від Київського міського голови Кличка Віталія Володимировича, почесні грамоти Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, грамоти Департаменту соціальної та ветеранської політики Київської міської державної адміністрації та від профспілкових організацій.
Перед учасниками заходу виступив вокальний ансамбль «Ягідки» під керівництвом Народної артистки України Пирогової Тетяни Іванівни. Київська міська організація УТОС висловлює вдячність учасникам ансамблю «Ягідки» за участь у заході.
Наприкінці заходу учасники отримали солодкі подарунки, придбані завдяки фінансовій підтримці Київського УВП №2 УТОС, директору якого Вінковському Олександру Романовичу Київська міська організація УТОС висловлює вдячність за сприяння у проведені заходу.
Також Київська міська організація УТОС висловлює вдячність Київській міській раді профспілок та Київській міській профспілці працівників житлово-комунального господарства та сфери послуг за можливість провести захід у приміщені профспілок, а також за надання матеріальної допомогу тим, хто отримав грамоти від профспілкових організацій.
Першого жовтня в голови Центрального правління Українського товариства сліпих Владислава Миколайовича Більчича славний ювілей — 85 років!
Усі знають, яким бурхливим та трагічним виявилася для нашого народу перша половина двадцятого сторіччя. Трагічні події на Батьківщині, пошук роботи, а інколи й романтична жага до відкриттів і нових звершень кидали тисячі українських родин по всьому світу, зокрема й на Далекий Схід, який бурхливо освоювався в ті роки. В одній із таких родин у селі Сєвєрне Хабаровського краю 1 жовтня 1940 року народився Владислав Миколайович Більчич. Суворі ці Приамурські та і взагалі Далекосхідні краї — «Зелений клин», як називали Далекий Схід перші українські переселенці. Свої величезні скарби віддають вони людям лише в обмін на надважку працю, жорстокі континентальні зими, величезні малонаселені території загартовують людину, виховують у ній відповідальність, готовність завжди прийти на допомогу, хай і зовсім незнайомій людині, товариськість, бо, знов-таки, коли людей так мало, то вмієш цінувати кожного сусіда, кожного подорожнього. І це вже не кажучи про ті випробування, які принесла війна. Так, на берегах Амуру не йшли криваві бої, але економічна криза, необхідність забезпечувати діючу армію, компенсуючи те, що не могли надати окуповані ворогом землі, мобілізація і відтак втрата більшості здорових чоловіків — усе це стало тяжким випробуванням для населення всього Далекого Сходу. Нелегким був початок життя нашого ювіляра, перші роки якого прийшлися якраз на той складний час. Але, попри всі випробування та тяжкі втрати, працьовита родина Більчичів вистояла. А коли завершалася перемогою боротьба з нацизмом і було визволено Україну від загарбників, то роботящі руки знадобилися вже тут: підіймати рідні краї, заживлювати страшні рани окупації. Школу Владислав Миколайович закінчував уже на Полтавщині.
А після закінчення школи юнак вступив до Крюківського машинобудівного технікуму. Навчався успішно. У ті часи, попри всі недоліки, були й гарні моменти, і, зокрема, забезпечення роботою випускників навчальних закладів, які могли бути впевнені в тому, що зможуть працювати за спеціальністю. Звісно, призначення на перше робоче місце було дуже важливим, хвилюючим моментом. Не всі були задоволенні отриманими призначеннями, а для когось вони ставали справжньою долею. Так сталося і з Владиславом Більчичем, який по закінченні технікуму в 1958 році, за розподілом, отримав направлення до Донецька на учбово-виробниче підприємство УТОС. Ще були живі спогади великої війни, багато героїв повернулося із фронту незрячими, а, у наслідок високого травматизму шахтарської праці, кожного року чимало молодих, сильних людей повністю або частково втрачали зір і приходили працювати на підприємства УТОС.
Близько п’яти років Владислав Миколайович працював на посаді інженера-конструктора. Він брав активну участь у розбудові підприємства, що вже на той час перетворювалося на сучасне високомеханізоване виробництво. Працював успішно, ініціативно, до того ж, продовжував підвищувати свій освітній рівень. У 1962 році він, без відриву від виробництва, навчався в Донецькому політехнічному інституті, який успішно й закінчив у 1968 році. Керівництво оцінило зусилля та здібності молодого спеціаліста. У 1966 році його призначили заступником директора по виробництву, а за три роки доручили очолити інженерну службу Донецького УВП УТОС та з початку утворення Донецького об’єднання В. М. Більчич стає його головним інженером.
Радянський Союз був країною індустріальною, тобто такою, у якій більша частина населення зайняті в промисловій сфері. Підприємства Товариства сліпих, були на той час міцними, потрібними, виконуючи держзамовлення й забезпечуючи роботою й суспільною реабілітацією незрячих. Але й усі недоліки командної системи там теж були відчутні. Працювати на них молодому інженеру, який прагнув реальних покращень було не так просто, як може комусь здаватися. На всіх посадах, які доводилось обіймати на Донецькому підприємстві В. М. Більчич проявляв творчий підхід у вирішенні питань щодо покращення праці. Перехід незрячих працівників від простих застарілих виробів до нових із сучасними технологічними процесами вимагав клопіткої праці й максимум уваги. У цій справі потрібно було мати неабияке терпіння, уміння переконувати в доцільності освоєння того чи іншого зовсім нового виробничого процесу. Наполеглива в технічному розумінні творча праця, уміння знаходити шляхи вирішення складних проблемних завдань, уміння працювати з людьми — усе це свідчить про те, що на посту голови Центрального правління він аж ніяк невипадкова людина.
Авторитет Владислава Миколайовича Більчича вийшов далеко за межі підприємства. X з’їзд УТОС, що відбувся в травні 1981 р., обирає Владислава Миколайовича членом Центрального правління й заступником голови ЦП УТОС, а згодом — першим заступником голови ЦП УТОС із виробничих питань.
Дев’яності роки стали часом величезних випробувань і для молодої держави і для нашого Товариства. Розрив усталених зв’язків, втрата ринків, невдала економічна політика, шкідливе втручання іноземних донорів, які не скільки допомагали Україні, скільки нищили її промисловість, нанесли страшний удар по всьому виробництву і, зокрема, системі УТОС. Тим, хто намагається критикувати УТОС та його діяльність, слід згадати, які величезні промислові гіганти України були в ті роки знищені. 1993 р. пішов із життя досвідчений голова ЦП УТОС, ветеран війни Віктор Акімушкин.
Тож, із вересня 1993 року В. М. Більчич — виконувач обов’язків голови ЦП УТОС, а в травні 1994 року пленум обрав його головою Центрального правління УТОС. Підвищення завжди почесно, але за тих важких обставин новому голові можна було лише поспівчувати, надто важка була ситуація для Українського товариства сліпих. Проте, новий голова УТОС разом із Президією, покладаючись на свій багаторічний досвід роботи на виробництві Системи, на свої знання, організаційні здібності й енергію, намагаючись втримати УТОС, допомагаючи кожному підприємству, кожній обласній організації вистояти в той нелегкий час економічних перетворень. Головною небезпекою для Товариства, що загрожувала звести нанівець усі досягнення минулих років і змусити в майбутньому наступні покоління незрячих починати все з «нуля», була спроба законодавчо скасувати пільги як для підприємств, так і для незрячих загалом. Тому на перший план постали питання правового та соціального захисту людей з інвалідністю по зору, відстоювання їхніх соціальних прав у парламенті та урядових структурах. Вчасно зрозумівши це, Владислав Миколайович спрямував усі свої зусилля та роботу Президії на боротьбу за збереження пільг для виробництва й незрячих взагалі.
І все ж Товариство вижило! І в цьому, безумовно, дуже важливу роль зіграв Владислав Миколайович Більчич. Упродовж багатьох років голова ЦП УТОС постійно співпрацював із владою відстоюючи права та інтереси людей з інвалідністю по зору. Його неодноразові зустрічі з Президентами України, спікерами Верховної Ради, Міністрами, депутатами давали свої позитивні результати та реально вплинули на формування законів, спрямованих на соціальний захист людей з інвалідністю по зору та на користь усього Товариства. Таким чином, за його безпосередньої участі та наполегливості, у важких перемовинах із можновладцями, витримуючи інколи дуже жорсткий тиск, він зумів домогтися збереження підтримки Товариства державою і фінансування невиробничової сфери УТОС, яке діяло до 2021 року включно, захист багатьох прав та пільг незрячих. Ці кабінетні «баталії» не виносяться до відома широкого загалу, але саме завдяки ним існує Товариство, можуть працювати підприємства. Збережено пільгове оподаткування для продукції підприємств УТОС, пільговий проїзд для незрячих у громадському транспорті. Усе це постійно відстоювало і продовжує відстоювати Товариство на чолі з В. М. Більчичем.
Попри війну і російську агресію, від якої Україна потерпає з 2022 року Українське товариство сліпих продовжує свою діяльність. Хоча ці події негативно впливають на роботу Товариства (зруйновано і пошкоджено чимало об’єктів УТОС, багато членів Товариства виїхало за кордон, а деякі залишились на тимчасово окупованих територіях), голова тримає руку на пульсі і намагається забезпечити діяльність організації в цих складних умовах.
І ось уже тридцять два роки під керівництвом Владислава Миколайовича Більчича наше Товариство продовжує функціонувати. І тому не випадкова така довіра та підтримка, яку отримав голова на всіх з’їздах УТОС.
Результатом діяльності В. М. Більчича стали заслужені нагороди: орден «Знак Пошани» — 1974 р., почесне звання «Заслужений працівник промисловості України» — 1997 р., орден «За заслуги» III ступеню — 2003 р., а у 2011 р. — орден «За заслуги» II ступеню.
Та попри всі держані нагороди найбільшою нагородою для ювіляра є розуміння, підтримка і вдячність людей за невтомну працю, справжню відданість своїй справі, постійну щиру турботу за збереження нашого Товариства.
Шановний Владиславе Миколайовичу!
Київська міська організація Українського товариства сліпих вітає Вас із ювілеєм!
Київська міська організація Українського товариства сліпих з квітня по вересень 2025 року проводила в онлайн форматі Всеукраїнський відкритий конкурс вокального мистецтва учасників художньої самодіяльності підприємств та обласних організацій Українського товариства сліпих – виконавців вокального жанру (солісти, дуети, тріо).
Метою проведення конкурсу було надати можливість виконавцям з інвалідністю по зору з усієї України розкрити свій талант, вдосконалити свою майстерність, отримати моральне задоволення від своєї творчості та творчості інших учасників.
На конкурс надійшли записи від представників 17 регіонів України. 39 заявок надійшло від солістів, 13 заявок надійшло від дуетів та 5 заявок надійшло від тріо.
Оцінювання здійснювалось на підставі надісланих записів двох творів виконаних учасниками. До журі увійшли керівники київських гуртків художньої самодіяльності УТОС на чолі з хормейстером Національного заслуженого академічного українського народного хору України імені Г.Г.Верьовки, заслуженого артиста України Пилипа Олега Юрійовича.
Номінанти, які посіли перші, другі та треті місця нагороджені дипломами відповідної категорії та матеріальним заохоченням. Окремою номінацією було виділено виконання авторських творів. Виконання деяких учасників відзначено подяками.
Рішенням правління Київської міської організації УТОС від 10 вересня 2025 року були затверджені результати Всеукраїнського відкритого конкурсу вокального мистецтва учасників художньої самодіяльності підприємств та обласних організацій Українського товариства сліпих – виконавців вокального жанру (солісти, дуети, тріо).
Тріо Анатолій Кочковой, Олексій Кочковий, Ліна Дудар, Рубіжне. Твори: «Ти подумай», «Ой у лузі червона калина».
Правління Київської міської організації УТОС щиро дякує всім учасникам, які взяли участь в конкурсі, бажає їм всім подальшого творчого зростання і висловлює надію на подальшу співпрацю.
Окрема подяка головам і членам правлінь обласних та первинних організацій УТОС, які сприяли підготовці та надсиланню творів номінантів на конкурс.
Шановні друзі! Республіканський будинок звукозапису і друку УТОС пропонує нову аудіокнигу. Це прониклива поезія про мужність і незламну силу духу, Дмитра Лінартовича «Словоспів» – у виконанні автора.
Дмитро Костянтинович Лінартович – заслужений артист України, актор театру та кіно, член Національної спілки кінематографістів України, член Національної спілки письменників України, офіцер і ветеран ЗСУ.
У 2022 році, після російського вторгнення в Україну, спочатку брав участь в обороні Києва у складі ТРО, а потім, у складі десантно-штурмового підрозділу, воював на херсонському напрямку, у районі Бахмута й Соледара. Зазнав важкого мінно-вибухового поранення і контузії в боях за Соледар 9 січня 2023 року. Далі місяці лікування і реабілітації. Війна, яка прийшла на нашу землю, боротьба, біль і особисті переживання надихнули воїна-актора на поетичні образи, що склалися у словоспів.
Ці поетичні слова Дмитро Лінартович співає на багатьох заходах і зустрічах з побратимами. Словоспів несе в собі справжню життєдайну силу, яка підтримує кожну людину, кожного воїна у боротьбі проти ворога і плекає надію на нашу святу Перемогу.
Від імені членів Українського товариства сліпих, ми висловлюємо щиру подяку авторові, який зробив чудовий подарунок для всіх поціновувачів поетичного слова, виконавши особисто свої твори.
Дмитро Лінартович – це людина, яку можна по справжньому назвати: «Той, хто пройшов крізь вогонь», як в однойменному фільмі, де актор зіграв головну роль.
Сподіваємось, що ця аудіокнига нікого не залишить байдужим.
Книга записана за згодою автора у двох форматах: mp3 та DAISY.
Чекаємо на ваші враження і відгуки про цю аудіокнигу на електронну пошту РБЗіД: rdzip_utos@ukr.net
Республіканський будинок звукозапису і друку УТОС у рубриці нові книги пропонує нову аудіокнигу про мужність і незламність духу — Олександра Терещенка «Життя після 16:30. Сім років потому».
Олександр Леонтійович Терещенко у 2014 році пішов добровольцем на фронт, захищав Донецький аеропорт (він — один з тих, кого називають «кіборгами»), отримав звання Народного Героя України. У березні 2019 — квітні 2021 років — заступник Міністра у справах ветеранів України.
При обороні Донецького аеропорту 15 жовтня 2014 року потрапив під черговий обстріл терористів, внаслідок чого отримав пошкодження правого ока, повністю втратив праву руку і кисть лівої. Але через складне поранення він не зламався, зміг повернутися до активного повноцінного життя і став справжнім прикладом для інших військовослужбовців.
Написав книгу «Життя після 16:30. Сім років потому». Це розповідь про перемогу людини над обставинами й над собою. У книжці автор описує період повернення до повноцінного життя після лікування та реабілітації. Олександр Терещенко акцентує увагу не на війні, а саме на внутрішніх проблемах людини, яка звідти повернулася. Повість, написана з гумором і самоіронією, водночас є практичним посібником для всіх, хто опинився в складній життєвій ситуації.
Нині колишній військовослужбовець очолює Міжнародний благодійний фонд Олександра Терещенка, який надає підтримку і реабілітацію воїнам після втрати зору і ампутацій кінцівок.
Сподіваємося, що ця аудіокнига буде для вас цікавою, в ній ви знайдете мотивацію продовжувати жити далі, що б не трапилося.
Чекаємо на ваші враження і відгуки про цю аудіокнигу на електронну пошту РБЗіД: rdzip_utos@ukr.net
З нагоди великого свята Воскресіння Христового прийміть найкращі вітання і побажання Божого благословення!
Величне свято Воскресіння Христового спонукає кожного із нас ще раз замислитися над вічними цінностями християнської моралі, дає нам добру нагоду наповнити свої серця любов’ю і добротою, зміцнює кожного з нас духовно.
Нехай передзвін великодніх дзвонів принесе лише благі вісті. Бажаємо допомоги Божої, міцності духу, сердечного тепла, великодньої радості, здоров’я, щастя, взаєморозуміння, благодаті, милості, душевного просвітління і духовного розвитку.
