Історія заснування Київської міської організації Українського товариства сліпих
(у спогадах ветеранів)
Українське товариство сліпих (УТОС) офіційно на державному рівні було створено 4 червня 1933 р. З метою працевлаштування інвалідів по зору, поліпшення їх матеріального становища, проведення культурно-масової, освітньо-виховної та іншої суспільно корисної роботи.
Для реалізації цих важливих завдань потрібні були значні матеріальні ресурси, яких у молодого Товариства було обмаль. Виробничі артілі, в яких на той час працювали незрячі, та створювані виробничі рай- і міськтоси ще не могли працевлаштувати всіх бажаючих. Багато інвалідів по зору залишалися безробітними і навіть не були членами УТОС. Велика Вітчизняна війна внесла свої корективи у післявоєнну діяльність УТОСу. Розруха і поява великої кількості військових, що втратили зір, надзвичайно ускладнили ситуацію.
Вихід із цього становища був у розбудові і економічному зміцнені Товариства. Завдяки самовідданій праці найманих працівників та працюючих інвалідів по зору відродилися зруйновані війною підприємства УТОС та створилися нові. Водночас почалося відновлення первинних організацій УТОС і розпочалося вперше в Україні створення територіально первинних організацій УТОС. У 1956 р. у числі інших було офіційно засновано Київську міську первинну організацію (КМПО) УТОС.
Усю клопітку, об’ємну підготовчу роботу, яка і уможливила створення КМПО УТОС, успішно здійснило оргбюро. Воно організувало і провело установчі збори, в яких взяли участь близько ста непрацюючих київських інвалідів по зору. Збори офіційно оголосили про створення КМПО УТОС і на демократичних засадах обрали бюро і першого голову організації. Першим головою КМПО УТОС був обраний Веніямін Васильович Карагодін, інвалід І групи по зору, вихованець і випускник філософського факультету Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.
У минулому Карагодін В. В. був вихованцем Київської школи-інтерната для сліпих дітей, передовим працівником і комсомольським керівником Київського міськтосу. Рішення зборів було закономірним, адже у всіх, хто його знав, а особливо у незрячих він користувався великою повагою і авторитетом, був щирим товарищем і компетентним фахівцем, і їх захисником. Він був природженим лідером і здібним організатором. З перших же днів головування Веніямін Васильович гаряче, самовіддано взявся за роботу. Він жив роботою, шукав можливості і варіанти її поліпшення. Пізніше він був призначеним директором будинку культури КУВП № 1 УТОС.
Другим головою КМПО УТОС був обраний Матусевич Анатолій Іванович, інвалід І групи по зору, студент V курсу Київського Державного університету ім. Т. Г. Шевченка. На час обрання Анатолій Іванович уже мав значний досвід, пройшовши непростий життєвий шлях. Його батько пішов добовольцем на війну, а партизан-односільчанин дядько Тиміш привів у партизанський загін. Згодом він став кмітливим партизанським розвідником, а в 14 років – сином полку воєнної частини 1087. Під час воєнно-практичних навчань був поранений і втратив зір. Потім навчався у Київській школі-інтернаті для сліпих дітей, де був комсоргом, працював у Київському міськтосі, навчався у Ніжинській школі-інтернаті для інвалідів ВВВ, у Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка. Непрості життєві обставини не зламали, а загартували його фізично і морально, зміцнили силу волі і навчили уникати конфлікти, у різних ситуаціях приймати оптимальні рішення. Усі ці якості було сповна використано ним у подальшій багаторічній і багатогранній діяльності.
З перших же днів перебування на посаді голови основним своїм завданням він вважав роботу з розбудови КМПО УТОС. Він бачив її не простим повтором існуючих ПО УТОС, а такою, що відповідала сучасним потребам, вимогам і можливостям, була виразником, порадником і захисником інвалідів по зору. На його переконання, вона мала стати центром і організатором всебічної громадської діяльності, дозвілля та відпочинку незрячих.
Але цьому перешкоджала відсутність матеріальних ресурсів: штатних працівників організації було лише два – голова та секретар, які працювали тільки на півставки; ні приміщення, ні елементарного інвентаря організація не мала. Місцем її перебування була бібліотека для сліпих по вулиці Червоноармійській, 42. Робоче місце було біля самих вхідних дверей в бібліотеку організації площею два квадратних метри, де стояв маленький бібліотечний столик і три стільці – для голови, секретаря і відвідувача.
Своїми міркуваннями і баченням можливого розвитку ПО УТОС він поділився з начальником відділу ЦП УТОС Андрієм Яковичем Тарасюком, який курував діяльність ПО УТОС. Отримавши його підтримку і цінні поради, він невідкладно з величезною енергією і наполегливістю взявся за здійснення своїх задумів, не жаліючи при цьому ні сил, ні здоров’я, ні часу. У своїй роботі він творчо використовував досвід товариств незрячих союзний республік та зарубіжних країн.
Життя переконливо підказувало, що для здійснення задуманої розбудови організації, особливо в реально існуючих на той час умовах, необхідно було мати щонайменше надійних однодумців і значний актив. Усвідомивши це, він з притаманними йому наполегливістю, тактом і терпінням енергійно взявся за пошук і згуртування однодумців та активістів. Завдяки продуманій планомірній роз’яснювальній роботі не одномоментно, а поступово, вдалося згуртувати соратників і значний актив. Це був перший визначний успіх і початок реальної, далекосяжної розбудови КМПО УТОС.
І саме в цей час організація отримала окреме приміщення по вулиці Басейній, 10, яке раніше належало КУВП № 2 УТОС. Оперативно за кошти ЦП УТОС приміщення було відремонтовано, прокладено усі комунікації, умебльовано (столи, стільці, книжкова шафа), закуплено друкарську машинку, сейф, канцтовари тощо. Були виготовлені печатка і штамп організації, на вході вивішена красива вивіска з назвою організації. Голова і секретар організації були переведені на повний робочий день і повну ставку, до штату організації було включено на півставки прибиральниця. Всі грошово-фінансові операції здійснювалися через бухгалтерію КУВП № 2 УТОС.
Усе це докорінно змінило на краще умови діяльності організації. Знакові, вимріяні позитиви стали реальним підгрунттям, матеріальною основою для подальшої розбудови КМПО УТОС у вимріяну багатопрофільну, зразкову КМПО УТОС, а згодом – в Київську обласну ПО УТОС. Стала поліпшуватися діяльність комісій, груп і окремих активістів. Активізувалися пошуки, знаходження та впровадження нових, нестандартних форм і методів роботи. Це було дуже на часі, адже поліпшення діяльності, застосування нових, сучасних форм і методів роботи уже вимагали і внутрішні об’єктивні морально-психологічні і соціальні обставини.
Соціально-професійний склад організації був дуже різнорідний. Членами організації були чоловіки і жінки, молоді і старі, здорові і хворі, працюючі і безробітні, цивільні та колишні воєнні, працівники інтелектуальної і фізичної праці, юристи і музиканти, медики і наукові працівники, священики і атеїсти, представники різних націй.
Соціально-професійна неоднорідність ускладнювала роботу, вимагала проводити її дуже зважено, з максимальним урахуванням особливостей кожної категорії інвалідів по зору.
Суттєві структурні та організаційні зміни розпочалися з реорганізації бюро та комісій, створення територіальних груп, гуртків, секцій, жіночої ради, ради групоргів, лекторської групи, групи надання медичних послуг, торгової комісії, редколегії, юридичної секції, групи супроводу і надання побутових послуг та ін.
У складі бюро були утворені такі комісії:
– комісія з організаційно-масової роботи;
– комісія з працевлаштування інвалідів по зору;
– комісія з роботи з незрячими працівниками інтелектуальної діяльності;
– комісія з роботи з молоддю;
– комісія з культмасової роботи;
– комісія із соціально-побутової роботи.
Очолювали комісії члени бюро. До складу в комісію обов’язково входили не менш як п’ять активістів з числа мобільних, досвідчених, дієспроможних інвалідів по зору. Для кожної комісії з урахуванням профілю діяльності були розроблені пам’ятки, в яких детально були розписані завдання, права та обов’язки голови та членів комісії. Пам’ятки дуже допомагали комісіям в їх практичній діяльності. Повною мірою комісії розгорнули свою діяльність після надання організації приміщення та позитивного вирішення інших практичних та юридичних питань.
Велику і різнобічну роботу проводили активісти комісії з питань оргмасової роботи. Усі вони порайонно були закріплені за промисловими, навчальними, медичними та іншими установами. Це давало змогу найбільш повно виконувати функціональні обов’язки комісії. Завдяки регулярним, планомірним відвідуванням поліклінік, лікарень, райсобезів, ВТЕКів, навчальних закладів та підприємств вдавалося виявляти і залучати до членів УТОС нових інвалідів по зору. Внаслідок пошукової роботи щороку чисельність організації зростала на 50-70 осіб.
Під час чергового відвідування однієї з київських лікарень активістом В. Л. Бистрицьким був виявлений сімнадцятирічний Володимир Забаштанський, житель Браїлова, який унаслідок нещасного випадку втратив повністю зір і обидві руки до ліктів. Розповідь Бистрицького в організації про цю страшну трагедію і непоправне горе хлопця вразило всіх. Враховуючи унікальність трагедії юного В. Забаштанського, рішенням бюро Бистрицького було призначено уповноваженим організації з надання Володимиру Забаштанському можливої допомоги. Це рішення бюро хлопець сприйняв з великою радістю і вдячністю, а керівництво лікарні – з розумінням і підтримкою. За Забаштанським на період лікування були закріплені персональні лікар, медсестра та доглядальниця. Надавалася також моральна, матеріальна та інша допомога.
Після закінчення лікування і перебування в лікарні завдячуючи клопотанням КМПО УТОС перед владними структурами міста Володимиру Забаштанському, як виняток, була виділена в Києві квартира. Це була перемога гуманізма, невимовна радість для В. Забаштанського, а для КМПО УТОС – стимул і надалі продовжувати свою благородну діяльність на добробут інвалідів по зору.
Після унікального вирішення квартирного питання за сприяння активіста Бистрицького Володимир Забаштанський був оперативно забезпечений протезуванням очей і рук, спецодягом і спецвзуттям, позачергово був працевлаштований на УВП № 1 УТОС, а за сприяння члена організації незрячого вчителя вечірньої школи В. І. Гергеля був зарахований учнем цієї вечірньої школи, а після її закінчення поступив до Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.
З цього моменту починається нове, непередбачуване, тернисте життя без зору і рук. Та наперекір долі, завдяки підтримці КМПО УТОС, винятковій допомозі влади, незламній волі і здатності самого В. Забаштанського переборювати труднощі, йому вдається подолати життєві негаразди. І він, людина з надважким каліцтвом, створює сім’ю, стає відомим поетом України і лауреатом Шевченківської премії, гордістю і знаковою постаттю Українського товариства сліпих.
Таких успіхів Володимир Омелянович Забаштанський досяг завдяки різнобічній допомозі КМПО УТОС, яка є невід’ємною складовою Українського товариства сліпих, яка зіграла вирішальну роль в позитивному вирішенні його життєвого шляху. Саме вона, а не хтось інший, дала доленосний старт виходу із непередбачуваного, без зору і рук, життя Володимира Омеляновича, подальшому переможному сходженню на тернистий, але осяяний заслуженою славою життєвий і творчий Олімп.
Володимир Омелянович Забаштанський є гордістю і знаковою постаттю Товариства ще й тому, що його життя і творчість – це життєвий подвиг, взірець для наслідування іншими, неспростовне підтвердження слів полум’яного Миколи Островського про те, що в житті завжди є місце для подвигу.
Важливо підкреслити, що Володимир Омелянович протягом усього свого життя ніколи не поривав, а навпаки – постійно підтримував тісний зв’язок з Товариством. Одним з красномовних прикладів цього може бути хоча б успішне, творче керівництво ним літературним об’єднанням «Кобза», створеного за його участю при будинку культури Київського УВП № 1 УТОС. Виявом нашої поваги і доброї пам’яті про нього могло б бути створення літературної світлиці імені В. О. Забаштанського на базі читального залу Республіканської бібліотеки для сліпих ім. М. Островського. Завданням світлиці могло б бути вивчення та популяризація творчої діяльності і життєвого шляху Володимира Омеляновича Забаштанського. Ще б завданням світлиці було б виявлення неординарних, творчих інвалідів по зору, пошук і популяризація їх творчих здобутків.
Крім виявлення і залучення інвалідів по зору в члени УТОС комісія проводила роботу зі створення територіальних груп, підбору групоргів, керівників і уповноважених за напрямами діяльності, розробляла пам’ятки щодо діяльності всіх робочих структур організації.
Значну роботу проводила і комісія з працевлаштування інвалідів по зору. З цією метою був заведений облік інвалідів по зору, які бажали працевлаштуватися, з урахуванням їх побажань і попередніх професійних занять. Усі члени комісії з урахуванням їх життєвого досвіду і професійних знань були закріплені за підприємствами, медичними та навчальними закладами і УВП УТОС для вивчення на місцях можливостей і умов працевлаштування чи навчання інвалідів по зору. Тактовність членів комісії під час бесід і вміння знаходити спільну мову з керівниками установ мали успіх. Завдяки цьому щороку вдавалося працевлаштуватися або поступити до навчального закладу 40–45 інвалідам по зору, за що вони були дуже вдячні організації. Їхня реакція була зрозумілою і виправданою, адже робота і навчання колишніх нещасних, безправних утриманців робили потрібними, повноправними членами сім’ї та суспільства, активними громадянами своє Батьківщини.
Робота з працевлаштування інвалідів по зору залишається важливою, першочерговою і в наш час.
Розмаїтим творчим букетом квітла робота культкомісії. Різнопланову культмасову роботу зуміли організувати і забезпечити залучені члени творчих колективів – театрали, книголюби та ін. Вони з урахуванням їх нахилів і побажань були закріплені за певними культустановами: театрами, музеями, виставковими центрами, концертними залами, творчими спілками, екскурсбюро та ін.
Кожен член комісії організував і проводив цікавий і корисний захід: концерт, культпохід в театр, музей, прогулянку по Дніпру, зустріч з відомим письменником чи вченим, екскурсію по Києву та ін. Наприклад, інвалід по зору І. П. Корошайло, артист капели бандуристів України, періодично виступав із сольними концертами; незрячий професор Київської консерваторії І. А. Яшкевич організовував концерти силами своїх студентів; інвалід по зору Гезенцвей, керівник музично-вокального ансамбля з незмінним успіхом виступав перед членами КМПО УТОС; інвалід громадянської війни Прусаченко періодично організовував безкоштовні прогулянки по Дніпру; природолюб-квіткарка Возна щороку, безкоштовно прикрашала приміщення організації красивими букетами живих квітів із свого саду; садівник-любитель Куделя допомагав колегам саджанцями плодових дерев та декоративних кущів; любитель-городник Савіч допомагав розсадою овочевих культур; одержимий книголюб Попов забезпечував колег-книголюбів підпискою на популярні дефіцитні видання; ентузіаст шахово-шашечної гри Сумцов цікаво, фахово проводив заняття шахово-шашечного гуртка, які відвідували близько 20 інвалідів по зору. Крім теоретичних занять, проводилися і змагання. Учасників змагань відзначали подяками або призами.
Плідно працював клас з вивчення інвалідами по зору шрифту Брайля. Щороку в ньому навчалися до 20 інвалідів по зору. Найбільш успішними серед них були 65-річний сліпоглухий Зурахов і тотально незрячий студент Георгій Цейтлін, який згодом став доктором технічних наук.
Для проведення підписки на популярні дефіцитні періодичні видання члени культкомісії закріплювалися порайонно за відділеннями Союздруку і поштовими відділеннями. Проявляючи дипломатичність і винахідливість, вони вміло домовлялися про виділення для КМПО УТОС лімітів на популярні газети та журнали, особливо жіночі і дитячі. Завдяки цьому практично всі бажаючі члени організації були охоплені підпискою.
Для залучення членів організації – інтелектуалів до просвітницької, роз’яснювальної роботи була створена лекторська група. Очолив лекторську групу інвалід І групи по зору А. А. Рубашевський, викладач сільськогосподарської академії, кандидат філософських наук, лауреат Сталінської премії. Члени групи шляхом живого спілкування зі слухачами проводили дуже цікаво і корисно багатопланову просвітницьку роботу. Лекції, повідомлення та дискусії проводились як на міжнародну, так і внутріполітичну та економічну тематику.
Особливою популярністю користувався лектор ЦК Комсомолу України, член товариства Знання Воропаєв, інвалід по зору І групи, випускник Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. З лекціями і коментарями члени лекторської групи успішно виступали не тільки перед членами КМПО УТОС. Їхніми вдячними слухачами були працівники київських УВП УТОС і навіть державних підприємств і установ.
Члени організації – юристи створили професійну секцію «Юридична допомога». Очолив секцію популярний юрист Лєбєдєв. Щонеділі під час проведення масових заходів організації один із членів секції згідно з графіком чергував у приміщенні організації для надання усім бажаючим безкоштовної юридичної консультації, оформлення документів, звернень, заяв чи листів. За необхідності на прохання інвалідів по зору та голови організації члени секції виступали адвокатами в судах. У виняткових випадках юридична допомога надавалася і в домашніх умовах для вирішення особливо делікатних сімейних проблем чи стосунків із сусідами. Надавалися й інші юридичні послуги.
Для надання інвалідам по зору спеціальної допомоги медичного характеру була створена група медичних послуг, яку очолив член організації Розенман. Члени групи завжди надавали можливу допомогу всім тим, хто її потребував. Вони відвідували і підтримували хворих інвалідів по зору, особливо одиноких, купляли і доставляли їм потрібні ліки, робили масаж, проводили антидепресивні бесіди, відвідували в лікарні, у разі потребі ходили з інвалідами по зору в поліклініку чи аптеку, викликали до хворого лікаря.
Для проведення роботи з жінками і залучення їх до громадської діяльності була створена жіноча рада, яку очолила М. Н. Басіна. Чуйні, доброзичливі активістки жіночої ради надавали інвалідам по зору похилого віку потрібну їм допомогу, допомагали налагоджувати сімейні негаразди, сприяли в оформленні дітей у дитячі садочки, ясла, школи, організовували зустрічі і консультації з сугубо жіночих питань.
За участі комісії бюро з роботи з молоддю для студентів – інвалідів по зору було організовано гурток з вивчення машинопису пласким друком. Студенти з ентузіазмом і вдячністю освоювали роботу на друкарській машинці, адже це вміння допомагало їм у навчанні і реабілітації. Заняття проводила викладач Л. О. Ящкевич. Старостою гуртка був студент Ф. С. Фролов. Кошти на придбання друкарських машинок для навчання і зарплату викладача надало ЦП УТОС.
Випускалася малотиражна газета «Наше життя», редактором якої був Друян. Газета всебічно висвітлювала життя організації, Товариства, країни.
Особливою популярністю і увагою користувався гурток читання вголос. Читали в основному газети, журнали, поетичні і невеликі прозові твори. Читали свою газету, твори своїх поетів, матеріали з’їздів і пленумів ЦП УТОС, постанови президії і розпорядження голови ЦП УТОС. Кожну читку відвідували не менш як 35 слухачів.
Значну роботу проводила соціально-побутова комісія бюро. В її складі була і плідно діяла група з організації виїзної торгівлі. Члени комісії зуміли налагодити ділові стосунки з керівництвом Київського центрального універмагу, центрального гастроному, деяких магазинів господарських товарів, оптових баз, у тому числі і з овочевих. Тоді ж голова організації А. І. Матусевич налагодив ділові стосунки з начальником Київського міського відділу з питань торгівлі Астістовим. Наприклад, одним із його розпоряджень на особисте письмове прохання А. І. Матусевича для організації було виділено, як виняток, 10 гостро дефіцитних на той час холодильників «Днепр».
Налагоджені добрі, ділові стосунки для організації були життєво необхідні і на часі. Вони себе повністю виправдали, особливо у тяжкі для країни часи. Завдяки цим зв’язка незрячі періодично забезпечувалися дефіцитними промисловими та господарськими товарами, продуктами харчування, фруктами та овочами.
Завдяки виїзній торгівлі члени організації мали можливість придбати дуже дефіцитні килими, доріжки, шерстяні жіночі кофти, чоловічі светри, дитячий одяг, взуття, металеві лаковані кришки для консервування тощо. У неурожайні роки члени організації організованно забезпечувалися продуктовими наборами, борошном, кондвиробами, фруктами та овочами, особливо цибулею, капустою тощо. З великою вдячністю сприймали інваліди по зору цю життєву необхідну для них допомогу.
Надавалася членам організації і дієва допомога для отримання, обміну та ремонту квартири, уладнання конфліктів із сусідами, ЖЕКами, членами сім’ї. Члени комісії допомагали отримувати матеріальну допомогу, путівки до санаторіїв та будинків відпочинку у відділах соцзабезів та підприємствах, на яких інваліди по зору раніше працювали. Комісія проводила багато іншої соціальної роботи.
В організації було створено групу фізичного супроводу і побутових послуг, яку очолювала В. С. Бейліс. До складу групи входили, в основному жінки. Ці ласкаві, милосердні жінки надавали своїм підопічним інвалідам по зору допомогу в будь-який час, незалежно від погоди і пори року. Їх підопічними були хворі, немічні, одинокі члени організації та тотально незрячі. Своїм підопічним члени групи допомагали в прибиранні квартири, приготуванні їжі, консервуванні овочів, ягід і фруктів на зиму, пранні. На прохання підопічних вони супроводжували їх в УТОС, поліклініку, аптеку, перукарню, театр, магазин, ринок, хімчистку. Прогулювалися з ними і всіляко їх морально підтримували.
Усі позитивні досягнення в діяльності комісії та інших структур організації є результатом невтомної, безкорисливої, самовідданої праці золотого фонду згаданих і не згаданих численних штатних працівників і активістів КМПО УТОС.
Практично в суспільно корисний діяльності посильну участь брали всі члени організації крім хворих і немічних. Кожен з них намагався і свою частку внести в загальний здобуток рідної організації, адже вона стала для них не другим, а справжнім рідним домом. Вони в організації отримували щиру пораду, розуміння, натхнення і різнобічну допомогу.
Щоденно організацію відвідували не менш як 30 інвалідів по зору. У зв’язку з цим і для вирішення невідкладних питань було запроваджено щоденне чергування в приміщенні організації членів бюро. У подальшому ця практика повністю себе виправдала.
Позитивний внесок до результатів діяльності організації зробила невтомний, багаторічний секретар КМПО УТОС Н. І. Кудіна. Як дружина незрячого чоловіка, робітника КУВП № 2 УТОС І. П. Кудіна, вона знала і розуміла інвалідів по зору, робила все від неї залежне для оптимального вирішення їх проблем. Своєю чуйністю, непідробною увагою, бажанням і вмінням допомогти вона заслужила у незрячих безмежну повагу і любов. Справжнім соратником і щирим порадником Н. І. Кудіна була і для голови КМПО УТОС.
За щорічні значні результати багатопланової, нестандартної діяльності КМПО УТОС загальноукраїнські збори голів ПО УТОС, які відбулися в будинку культури Київського УВП № 1 УТОС 12.04.1961, за пропозицією голови Кримської організації УТОС Ісаєвої Київську міську первинну організацію УТОС визнано кращою первинною організацією УТОС. Ця висока оцінка діяльності організації була для неї дорогою нагородою і стимулом для продовження успішної діяльності в подальшому.
Підсумовуючи етапи великого шляху КМПО УТОС, потрібно констатувати, що вирішальний, фундаментальний внесок в розбудову, становлення, результативну багатопланову діяльність КМПО УТОС, безумовно зробив її другий голова А. І. Матусевич, гідний наступник першого голови В. В. Карагодіна. За період головування (1957–1964 рр.) А. І. Матусевич зумів разом з однодумцями та активістами, за постійної дієвої підтримки начальника відділу ЦП УТОС А. Я. Тарасюка невелику, маловідому організацію перетворити на велику міську первинну організацію, яка згодом стала Київською обласною організацією УТОС.
До речі, в 1957 р. КМПО УТОС об’єднувала менше 100 інвалідів по зору, а у 1964 р. в організації налічувалося більше 500 інвалідів по зору, тобто, за період головування А. І. Матусевича чисельність організації зросла більш як у 5 разів. Чисельність організації зростала не тільки за рахунок киян, а й за рахунок приміських інвалідів по зору, адже КМПО УТОС уже фактично стала Київською обласною організацією УТОС.
Результативність роботи, працездатність, уміння знаходити позитивні рішення і спільну мову з різними категоріями людей та інші позитивні якості А. І. Матусевича були належно оцінені керівництвом ЦП УТОС і громадськістю. Підтвердженням цього є офіційне письмове прохання голови ЦП УТОС І. О. Качура до комісії з розподілу молодих спеціалістів Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка направити випускника університету А. І. Матусевича в розпорядження ЦП УТОС.
У 1964 р. А. І. Матусевича рішенням президії ЦП УТОС призначено заступником директора Київського УВП № 3 УТОС, а згодом – і директором цього підприємства. Пізніше А. І. Матусевич працював начальником відділу ЦП УТОС з питань культмасової роботи та працевлаштування членів УТОС, директором Київського УВП № 1 УТОС та інженером з раціонального працевлаштування сліпих Київського УВП № 4 УТОС.
Обирався А. І. Матусевич делегатом з’їздів УТОС, членом ЦП УТОС, Київської обласної ради УТОС, членом редколегії журналу «Праця сліпих», правлінь ПО УТОС, головою ради трудового колективу. Нагороджений урядовими нагородами та цінними подарунками, преміями, грамотами, подяками.
Рішенням XV з’їзду УТОС, який відбувся у 2006 р., А. І. Матусевичу присвоєна найвища почесна нагорода Товариства «Заслужений член УТОС». У рішенні зазначено, що це звання присвоєно за його особистий внесок у розвиток та зміцнення матеріально-технічної бази УТОС, за практичне вирішення проблем трудової та соціальної реабілітації інвалідів по зору, за активну громадську діяльність у Товаристві.
Це рішення найвищого керівного органу Українського товариства сліпих переконливо підтвердило, що життя та трудова діяльність А. І. Матусевича нерозривно взаємозв’язані з розбудовою, становленням і результативною діяльністю КМПО УТОС, діяльністю усього Українського товариства сліпих.
- S. Наступниками А. І. Матусевича на посаді голови КМПО УТОС були М. О. Венедиктов і Н. С. Сереброва. Вони, в міру своїх можливостей, підтримували попередні здобутки організації. Згодом, у зв’язку із суб’єктивними та об’єктивними обставинами, на базі КМПО УТОС в місті Києві були створені чотири ТПО УТОС. На цьому і закінчується існування та діяльність КМПО УТОС.
Ця достовірна розповідь є виявом щирої вдячності самовідданим, патріотичним попередникам-першопрохідцям за їх безцінний внесок у розвиток і діяльність Товариства, є невеличкою сторінкою великої, повчальної історії Українського товариства сліпих.
Деякі факти з діяльності
Київської міської первинної організації УТОС
Київська міська первинна організація (КМПО) УТОС була заснована 09.12.1956. Провели підготовчу роботу із засновуваня Веніамін Васильович Карагодін та Анатолій Іванович Матусевич. На установчих зборах КМПО було висунуто на посаду голови організації декілька претендентів: Веніамін Васильович Карагодін, Валентин Лукашевський, Юрій Лисенко. Головою правління було обрано В. В. Карагодіна, заступником голови – А. І. Матусевича. Головою КМПО В. В. Карагодін пропрацював до листопада 1957 р., а потім головою правління був обраний А. І. Матусевич, який працював досить тривалий термін аж до травня 1964 р.
Активну участь у створенні КМПО брали:
Валентин Лукашевський, інвалід війни, який працював у Ленрайтосі (УВП № 2). Був одним з претендентів на посаду голови організації;
Гергель Василь Іванович, який активно пропонував створити організацію УТОС для працівників інтелектуальної праці. Працював директором бібліотеки для сліпих, яка на той час була розташована по вул. Червоноармійській, 42. Його пропозицію не підтримали членами президії ЦП Качур, Карасюк, Короченко. Потім В. І. Гергель перейшов працювати до Шевченківської загальноосвітньої школи № 6, де працював викладачем математики та фізики у вечірній школі. Василь Іванович був талановитою людиною. Він сам сконструював друкарську машинку крапково-рельєфного письма за Брайлем.
З перших днів роботи КМПО в її роботі активну участь брали: Семен Захарович Розенфельд – заступник голови бюро, який згодом очолював КМПО; Микола Костянтинович Попов; Фелікс Фролов, обраний до складу бюро від групи студентів; Михайло Олександрович Венедіктов (третій голова правління у хронологічному порядку); Фаїна Якимівна Касова (очолювала культмасову комісію); Марія Наумівна Басіна – голова жіночої ради; Іван Пилипович Савич; Олена Григорівна Сугак (очолювала шкільну групу слабозорих у Пущі-Водиці); Майжлик (слабозорий, після переїзду організації з Червоноармійської, 42 на Басейну, 10 закупив меблі у магазині «Скупторг» та своїми руками довів до хорошого стану на громадських засадах); Лідія Андріївна Яшкевич (керівник гуртка з навчання студентів роботі на друкарській машинці пласним друком); Петро Федчишин (староста гуртка, який вела Яшкевич); Розенман (очолював групу активістів, які закуповували та доставляли медпрепарати на важкохворим незрячим додому); Адам Гезенцвей (працював керівником оркестру в ресторані «Спорт» (на площі Льва Толстого и давав концерти в організації); Вера Каштанова та Шустерман Раїса (входили до групи супроводу і були найкращими супровідниками); Валерій Григорович Воропаєв (лектор з міжнародних відносин товариства «Знання»); Друян (редактор малотиражної газети «Наше життя»); Хорошайло (бандурист Капели бандуристів України); Олександра Миколаївна Беспалова (організувала гурток з вивчення шрифту Брайля); Веніамін Львович Бистрицький (очолював групу активістів, які займалися пошуком незрячих по районах і залучали їх до лав організації. Він же знайшов у лікарні Володимира Забаштанського. Бистрицький постійно допомагав Забаштанському, добився надання йому однокімнатної квартири та допомагав йому у вирішенні соціальних питань); Володимир Забаштанський (незрячий член спілки письменників України, поет. Під час робіт в кар’єрі був важко травмований, втратив зір і обидві руки до ліктів. Закінчив вечірню школу для незрячих і Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка. Лауреат Шевченківської премії в галузі літератури. Вів гурток літераторів при УПП № 1); Валентин Лукашевський, Юрій Лисенко.
При Київській міській первинній організації була створена група юристів, яку очолював незрячий юрист Юрій Лєбедєв. До групи також входили Солянік, Ковріга, Файбушенко.
При КМПО була створена лекторська група. Очолював її незрячий поет Лобанов. До групи входили Іван Адамович Яшкевич (професор Київської консерваторії); Олександр Доброловський, Лев Іванович Цибін, Андрій Артемович Рубашевський (викладач сільгоспакадемії, лауреат Сталінської премії).
ЦП знаходилось: Червоноармійська, 10. На райТОСі № 1 були млин та мукомольна артіль.
Біля ЦП – виробнича артіль.
На Бесарабці – виробництво синьки, її фасували в мішечки.
На січень-лютий 2006 р. в м. Києві обліковувалося 2 643 інвалідів по зору, в області – 1800. До складу міського правління входило 11 чол., обласного – 9.
Міськправління відзвітувало за кошти: «Турбота» – 16-20 тис. грн., коордрада – 3,5 тис. грн., фонд соцзахисту інвалідів – 4-5 тис. грн.
Основні дати конференцій КМО УТОС
У 2001 р. Київську обласну організацію УТОС було розділено на міську і обласну.
Основні дати конфернецій КМО УТОС:
| Дата | Конференція | Примітка |
| 23.06.2001 | Установча | Головою обрано В. М. Шупіка |
| 2003 | Звітна | |
| 2006 | Звітно-виборна | |
| 2008 | Звітна | |
| 16.02.2011 | Звітно-виборна | Головою обрано М. М. Новосецького |
| 18.04.2013 | Звітна | |
| 31.03.2016 | Звітно-виборна | |
| 28.03.2018 | Звітна |
В описах державного архіву м. Києва перебувають такі документи:
Ф. Р-105. Київське друге навчально-виробниче підприємство Українського товариства сліпих та його профспілковий комітет
Справ: 49; 1945–1950 рр.
Опис 1
Справ: 49; 1945–1950 рр.
Накази з основної діяльності. Плани і звіти роботи. Штатні розписи. Кошториси адміністративно-господарських витрат.
Ф. Р-515. Виробничо-кооперативна артіль інвалідів з виготовлення книжок «Праця сліпих» Київської міської ради кооперативних об’єднань інвалідів
Справ: 4; 1929–1930 рр.
Опис 1
Справ: 4; 1929–1930 рр.
Протоколи загальних зборів членів артілі та засідань правління. Головні книги.
Ф. Р-793. Виробничо-кооперативна артіль сліпих трикотажників Київської міської ради кооперативних об’єднань інвалідів
Справ: 8; 1925–1928 рр.
Опис 1
Справ: 8; 1925–1928 рр.
Протоколи загальних зборів членів артілі та засідань правління. Головні книги. Картотека особових рахунків членів артілі.